Hramy.com

Чтение текста Станислава Куняева "Кто расстреливал белорусских партизан?", опубликованного в журнале "Наш современник" (2004, №12) ошеломило меня. Степень исторического невежества автора в области, которую он затрагивает - дезориентируя при этом русского читателя - просто поразительна. Общий тезис, который он выдвигает в своей полемике с польскими авторами - прежде всего со статьей Петра Мицнера "Интернированные союзники" ("Новая Польша", 2004, №2), сводится к утверждению, что репрессии против бойцов Армии Крайовой, проводившиеся советскими органами безопасности, вступавшими в 1944 г. на земли Второй Речи Посполитой, были по сути дела вполне обоснованными, так как эти бойцы не были "союзниками и товарищами по оружию" антигитлеровской коалиции, но "сотрудничали" с немцами. Это "сотрудничество" заключалось якобы в том, что партизаны АК вступали с немцами в договоренности, направленные против Советского Союза - который, как мы помним, в июне 1941 г., после нападения на него армий Третьего Рейха, внезапно перестал быть союзником Гитлера (в понимании международного права) и агрессором по отношению к Польше и превратился в участника антигитлеровской коалиции.

( Далее Правда  )

9 мая, калі адзначаецца Дзень перамогі, у Хатыні адбылася паніхіда за ахвяр ваеннага ліхалецця з удзелам арцыбіскупа Кірыла Васіля, сакратара Кангрэгацыі па справах Усходніх Касцёлаў, католікаў заходняга і ўсходняга абрадаў, прадстаўнікоў улады.



Ватыканскі іерарх выказаў радасць, што наведвае Беларусь менавіта ў гэтыя дні, а таксама мае магчымасць памаліцца разам з беларускай супольнасцю за душы тых, хто загінуў у ваенныя часы. «Хатынь — гэта месца, дзе лепш можаш зразумець дух і душу, бо яно нагадвае пра смерць і боль. Але тут нараджаецца таксама надзея, бо ёсць яскравае ўсведамленне — дабро перамагло зло», — падкрэсліў арцыбіскуп Васіль, адзначыўшы, што надзея — рыса, якая адрознівае беларускі народ, які з надзеяй заўсёды ідзе наперад.

«У гэты велікодны час, калі ўзгадваем перамогу Езуса над пеклам, смерцю і грахом, мы ўзгадваем пакутнікаў (мы нават не можам сабе ўявіць усіх пакут гэтых людзей) і давяраем іх Міласэрнаму Богу. А Ён, можам быць упэўнены, пра іх не забудзе», — сцвердзіў іерарх.

Арцыбіскуп Кірыл Васіль заклікаў прысутных быць братамі адно для аднаго, пажадаў, каб наш час быў поўны міру, еднасці і пашаны да бліжняга.

Пасля паніхіды адбылася святая Імша, якую ўзначаліў кс. Уладзіслаў Завальнюк. Удзельнікі літургіі выпрошвалі Божую Міласэрнасць для ўсіх, хто загінуў, абараняючы Бацькаўшчыну.

( Фотарэпартаж з месца цуда Панскага. )

9 мая ў 11 гадзін арцыбіскуп Кірыл Васіль прыме ўдзел у памінальнай малітве ў мемарыяльным комплексе Хатынь, дзе змешчаны таблічкі з назвамі спаленых грэка-каталіцкіх вёсак Палесся.



Таксама ў набажэнстве прымуць удзел ксёндз-дэкан Павел Слука, Архімандрыт Сяргей Гаек, і здаецца, усе святары Лагойскага дэканату, узначаліць набажэнства кс. Уладыслаў Завальнюк. Нагадаю, што каталіцкія набажэнствы ў Хатыні адбываюцца ўжо трэці год запар, і заўжды на вельмі прадстаўнічым узроўні. У тым годзе, напрыклад, Св. Імшу, якая сабрала сотню верных, узначаліў біскуп Антоній Дзям'янка. Наступным важным момантам, лічыць кс. Павел будзе "устаноўка крыжа на аднім з хатынскіх пагоркаў, непадалёк і ад месца экзэкуцыі, і ад старых каталіцкіх могілак."

P.S. 7 мая арцыбіскуп Васіль узначаліў малебен за жыхароў Мінска і ахвяраў ІІ Сусветнай вайны:

Оригинал взят у a_dyukov в Латышский легион СС

Годами изголялся в оскорблениях оппонентов. Для этого своей основной площадкой он избрал туристический портал tio.by - Портал газеты «Туризм и отдых». Но его имя теперь известно - это спадар Анатоль Варавва. Да-да, это известный экскурсовод, "экскурсовод, приближённый к редакции «Туризм и отдых»", автор почти всех текстов для путеводителей "Рифтур". Спадар Анатоль годами подло пользовался доверием редакторов портала, тайно гадил, хамил и пошлил в своих анонимных комментариях. Как утверждается, никто из редакторов даже подумать не мог, что это свой же специалист и гадит, а именно седовласый пенсионер Варавва, "заслуженный" адраджэнец 1988 года выпуска.

Все его и не только его комментарии редакторы удалили, это правильно. Но вопрос, почему в наше то время, время активной защиты и борьбы с флудом и спамом, нельзя было раньше ввести предосмотр редактором комментариев перед их публикацией? Тем более, если это "професиональный туристический потрал"? Уж не знаю, существуют ли сейчас иные такие площадки, где любой спамер может безнаказанно за минуту разместить десяток матерных комментариев и все они будут мгновенно опубликованны в автоматическом режиме...

Мне удалось сохранить 80 процентов комментариев сп. Варавы - в начале это "Anonymous", позже "Антоша Чехонте". І только после того, как я открыл его имя, он начал с трудом учиться подписываться своим именем. Публикую их тут, для истории. Все эти комментарии появились под артикулом А. Белого "O разгоне "Фэста экскурсаводаў” в Гродно".

http://www.tio.by/post/513


-----------

( Агідны ананімізм... )

Оригинал взят у melnikau1980 в Советское военное кладбище в Варшаве

Пяць гадоў таму пра тое, што яна перахоўваецца ў сховішчы Фарнага касцёла дазнаўся пан Вітальд Іваноўскі.

"Pan Witold ma sprawę do nieświeskiego proboszcza. Od kilku już lat domaga się bowiem przywrócenia na mur kościelny zdjętej w czasach radzieckich tablicy ku czci Edwarda Woyniłłowicza, zamożnego ziemianina i fundatora m.in. kościoła p.w. św.św. Szymona i Heleny, zwanego także "Czerwonym", w centrum białoruskiej stolicy.

Iwanowski pamięta z dzieciństwa wystrój wewnętrzny kościoła w Nieświeżu. To właśnie dzięki studiowaniu przechowywanych w nim pamiątek zaczął jako dziecko poznawać prawdziwą, nie wykładaną w szkołach radzieckich, historię swojego kraju. Przywrócenie tablicy ku czci Woyniłłowicza uważa za sprawę honoru. Zwłaszcza z uwagi na powód, dla którego została usunięta. Inicjatorem usunięcia tablicy był zagorzały komunista, uczestnik bolszewickiego przewrotu październikowego, niejaki Aleksander Aleszkiewicz. Po II wojnie światowej były rewolucjonista zamieszkał w rodzimym Nieświeżu. Będąc jednym z najbardziej szanowanych przez miejscowe władze komunistyczne działaczem partyjnym odwiedził w pewnym momencie kościół. - Najbardziej rozgniewała go właśnie tablica ku czci Woyniłłowicza - opowiada Iwanowski. Rzecz w tym, iż rewolucjonista pochodził z chłopskiej rodziny, która pracowała u pana Edwarda. - Nie mógł pogodzić się z istnieniem pamiątki po "ciemiężycielu ludu pracującego" i ze skargą dotarł aż do Komitetu Centralnego Partii w Moskwie - wspomina krajoznawca. W 1962 r. tablica zniknęła z kościelnego muru, ale nie została zniszczona. Pięć lat temu Iwanowski ustalił, iż jest przechowywana w kościelnym schowku. Od tamtej pory każdego roku przypomina nieświeskiemu proboszczowi, iż czasy radzieckie minęły i należałoby wobec tego przywrócić na mur świątyni niesprawiedliwie usuniętą pamiątkę.

Z księdzem Piotrem, który pracuje w Nieświeżu dopiero od roku, udaje się skontaktować telefonicznie dzięki pomocy pani, prowadzącej kiosk kościelny. Pan Witold pyta nowego proboszcza o los tablicy Woyniłłowicza. - Powiedział, że jest problem z jej przymocowaniem, gdyż mury kościoła stają się coraz bardziej kruche i mogą nie wytrzymać jej ciężaru - relacjonuje z rozczarowaniem przebieg rozmowy Iwanowski."

http://zpb.org.pl/index1.php?id=ku90702

-----------

Я патэлефанаваў п. Вітальду. Цяперака табліца выстаўлена ў бабінцы касцёла, стаіць на доле. "Вісела яна каля табліцы па Ул.Сыракомлі, але яна большая за яе". І была не з белага, а з чорнага мармуру. Каб яе ўсталяваць на старое месца патрэбна, "каб у касцёл заехаў пагрузчык, бо яна важыць каля 300 кг". А ўсталяваць яе трэба звыш надзейна, бо толькі на маёй памяці адбыліся два трагічныя выпадкі. У Міры, дзе пад цяжкай плітой загінуў хлопчык, і ў Івенецкім Чырвоным касцёле, дзе разбілі адну з табліц Плевакаў нядбайныя будаўнікі.

Табліца Сыракомлі:

В 1916-1917 годах к местечку Камень проложили железную дорогу, которую вскоре после войны разобрали. Она начиналась от Курасовщины (под Минском); удалось приблизительно определить её трассу по следам насыпи, заметным на спутниковых снимках и реальной местности, и старым картам:
http://wikimapia.org/22836351/...ina-Kamien

В выпуске "Вечернего Минска" №8898 от 13 мая 1998 г. приводится цитата из "Вестника Минского губернского комиссариата" 1917 г.:

Железная дорога Минск—Камень

В скором времени имеет быть закончена железная дорога Минск—Камень, прорезывающая весь Минский уезд по направлению от Минска на запад. Она начинается в пяти верстах от Минска от линии Александровской железной дороги и связывает ряд населенных пунктов уезда, в том числе местечки Ивенец и Волма.

http://www.belarus.net/minsk_ev/98/russia/05/retro13.htm

Сохранились некоторые документы, свидетельствующие о постройке ж/д:
Документы о постройке, восстановлении и эксплуатации полевых железных дорог:Минск-Камень (1916)
http://guides.rusarchives.ru/b..._id=829178

Рапорты Главнокомандующего армиями Западного фронта об отчуждении земли в Минской губернии в собственность Управления Александровской железной дороги для постройки железнодорожной ветки Минск - Камень,
http://opisi.garf.su/default.a...delo=54986

Есть ли какая-нибудь ещё информация об этой железной дороге? Где именно она заканчивалась, когда её разобрали, какие функции она выполняла?

Паспрабаваў улавіць сілуэт купала радзівілаўскіх часоў ад 27 году. Вось што атрымалася за 3 гадзіны працы. З'явіўся і трэці мініярус (пад ліхтаром), і яшчэ дзесятак дробязгуф:

1. З'явіліся карнізы на ліхтары (паміж акенцамі)
2. З'явіўся карніз на ліхтары (над акенцамі)
3. З'явіліся адлівы ў акенцаў
4. З'явіліся пілястры на кутах ліхтара
5. Верхні шацёр выпраставаў, прыбраўшы выгін.
6. Падкараціў па гарызанталі навісаючы над ліхтаром шацёр. Цяпер не навісае.
7. Паменьшыў на адну прыступку шэры падкупальны карніз вежы (на якім стаіць сам купал). Было тры прыступкі, я пакінуў две. Вынас купала па-за межы вежы, адпаведна, скараціўся. Уражанне вялікаватага для хлапчука кеппі цяпер не ўзнікае.
8. Прапорцыі купала змяніліся па ўсяму яго аб'ёму, гэта найгалоўнае.

Мне падабаецца той, што знізу. У ім і мошкі, і рой іншых жучкоў-паўчкоў. І трэскі ляцяць - адпаведна бачна, што зімародак працуе дзюбай. У гэтым шрыфце праглядаецца і багатая крона дрэва. З ліствой, зелянінай і жамярой. :)



А вам які падабаецца? Вось яшчэ варыянты:



P.S. Папуляцыя зімародка ўздоўж Іслачы з’яўляецца адной з найбольшых у Беларусі.